Lifecracks
The Scars of Experience

Lifecracks

Цей фотосюжет я назвала "LIFECRACKS" - щось на кшталт "Надколини життя" чи "Рубці досвіду". І це не випадково.

На моєму тілі є три великих рубці. Я люблю торкатися їх крайчиками пальців, роздивляючись, як вони порушують одноманітність шкіри — так само, як люди, з котрими пов’язаний кожен, колись порушили одноманітність мого життя.

Чомусь так виходить: щойно займається на обрії хтось непересічний — час чекати на падіння чи зіткнення, що залишить невитравний слід на руці, стегні чи гомілці. Таж як інакше: стосунки з Іншим — завжди ініціація, символічна смерть і нове народження. Без рубців тут ніяк. Це вам не обручка, яку можна скинути й перегорнути сторінку.

Власне, чому лише стосунки з людиною? Хіба не кожен досвід, як та пекельна машина в кафкіанській виправній колонії, викарбовує себе на нашому тілі — аж допоки від потилиці до п’ят не вкриє його забагливим мереживом щілин, надколин, рубців та подряпин?

Скільки їх уже було в моєму житті — таких досвідів? Скільки ще здатна вмістити обмежена поверхня душі й тіла? Що буде, коли не вистачить місця жодній новій рисці? Кафці відповідь на це питання була відома.

Інколи мені удається, що й для мене ця мить уже поруч. Удається, що я вже ніколи не зможу побачити світ інакше, аніж крізь пов’язь досвіду на тілі, очах, душі. Що завжди буду дещо сумною — навіть у найщасливіші миті життя. Що завжди почуватимуся стомленою й безсилою — навіть на піку спортивної форми.

Напевно, це найвища мудрість: нездоланно вкриваючись мережною плівкою досвіду, спромогтися зберегти первостворену відкритість світові — немов та голенька дитина, що лишень має підставити тілечко татуювальній машині життя.

Як цьому вчитися - не уявляю. Тільки-но лишається розмальовувати шкіру маркерами, прибирати чудернацькі пози та постити світлинки по соцмережах. Життя…

Как это было (Backstage)

Lifecracks
Lifecracks: backstage